Агапіт

Агапіт (Вишневський)

Агапі́т (світське ім’я — Вишневський Антоній Йосипович; 28 липня 1867, с. Вигів, тепер Коростенський район Житомирської обл., Україна — бл. 1924–1926, м. Катеринослав, УСРР, тепер м. Дніпро, Україна) — церковний діяч, архієпископ Катеринославський.

Агапіт

Справжнє ім’я Антоній Йосипович Вишневський
Рік народження 1867
Місце народження Вигів, Коростенський район, Житомирська область, Україна
Рік смерті бл. 1924–1926
Місце смерті Дніпро (місто), Україна
Alma mater Київська духовна академія, Київ
Напрями діяльності релігія

Життєпис

Народився у родині диякона.

1888 закінчив Волинську духовну семінарію; служив псаломником Троїцької церкви с. Дідковичі; також був учителем церковнопарафіяльної школи.

19 листопада 1889 висвячений у сан диякона; 21 листопада 1889 — пресвітера до церкви с. Бехи. 1892 вступив до Київської духовної академії, яку закінчив 1896 зі ступенем кандидата богослов’я.

10 серпня 1895 у Києво-Печерській лаврі прийняв чернечий постриг. 1896 призначений інспектором Полтавської духовної семінарії; 1898 — ректором Катеринославської духовної семінарії; зведений у сан архімандрита. У м. Катеринославі очолив також єпархіальний місіонерський комітет, училищну раду. 7 квітня 1902 в Ісаакіївському соборі м. Санкт-Петербурга хіротонізований на єпископа Уманського, вікарія Київської єпархії та призначений настоятелем Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Із січня 1908 — єпископ Чигиринський; перший вікарій Київської єпархії; з вересня того ж року — єпископ Владикавказький і Моздоцький; із жовтня 1911 — Катеринославський і Маріупольський.

Член Помісного Собору Руської православної церкви у 1917–1918. 1918 зведений у сан архієпископа. У січні та червні–липні 1918 був учасником двох сесій Всеукраїнського Церковного Собору, під час якого активно виступав за проголошення автокефалії Української православної церкви.

Агапіт — один із небагатьох представників вищого духовенства, який підтримав ідею української самостійної держави. Брав участь у Першому Святому Синоді, створеному Директорією УНР. 22 січня 1919 відправив молебень під час урочистого проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. Із приходом до влади більшовиків Агапіт був звинувачений у пропагуванні автокефального руху серед київського кліру. Опинився на території, захопленій денікінцями. Був членом так званого Денікінського собору (19–24 травня 1919) у м. Ставрополі (тепер РФ). Водночас Священний Синод Півдня Росії засудив його та відсторонив від служби. Після каяття повернувся до управління Катеринославською єпархією.

Є відомості, що після зайняття денікінцями значної частини України, Агапіт очолив боротьбу проти автокефалістів. 1922 під впливом розправ над священиками з боку більшовиків примкнув до «Живої Церкви», створеної з ініціативи ДПУ РСФРР як альтернативної церковної структури до Московського патріарха Тихона. Однак Агапіт не був затверджений на посаді. Незадовго до смерті повернувся до РПЦ. За однією версією, помер 1924 у в’язниці від голоду та тифу, за іншою — від тортур 1925 або 1926 у м. Катеринославі.

Джерела

  • К пятилетию архипастырского служения преосвященнейшего Агапита, епископа Екатеринославского и Мариупольского, в Екатеринославской епархии. Екатеринослав, 1916. 15 с.
  • Краткие биографические сведения о кандидатах на кафедру киевского епархиального епископа, выставленных различными учреждениями и организациями // Киевский епархиальный вестник. Прибавление. 1918. №4. С. 15.

Література

  1. Скалозуб Ю. История Екатеринославской епархии 1775 – 1917. Днепропетровск, 2001. С. 410–413.
  2. Ігнатуша О. Православна церква і російська агресія в Україні (1919 – 1920 рр.). Ч. 1: Ідейні орієнтири та характер діяльності // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Вип. XXXVIII. Запоріжжя, 2014. С. 126–128.
  3. Клос В., прот. Преосвященний владика Агапіт (Вишневський) як настоятель Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря (1902 - 1908) // Православний вісник. 2017. № 11. С. 41–52.
  4. Стародуб А. В. Агапіт // Енциклопедія сучасної України. URL:http://esu.com.ua/search_articles.php?id=42503
  5. Чабан М. Свій серед чужих, чужий серед своїх. До 150-річчя від дня народження Агапіта (1867–1924). URL: http://trk.dp.ua/свій-серед-чужих-чужий-серед-своїх/

Автор ВУЕ