Абревіація у мовознавстві


Абревіа́ція у мовознавстві (лат. abbreviatio — скорочення) — скорочування слів і словосполучень, унаслідок якого з’являються абревіатури. Первісно поодиноко застосовувалася лише в письмовій формі мови, як явище сформувалася у 1920–1930-х. У сучасних лінгвістичних школах по-різному визначають межі поняття: наприклад, одні дослідники вважають, інші — не вважають абревіацією графічні скорочення (d. j. замість de jure, і т. ін. замість і таке інше, к-сть замість кількість); по-різному кваліфікують скорочування словосполучень і слів. Залежно від залишених під час скорочування елементів виділяють способи абревіації: скорочування словосполучень до початкових букв чи звуків (Міністерство внутрішніх справ > МВС, читають і вимовляють [емвеес], Харківський тракторний завод > ХТЗ [хатезе], Організація українських націоналістів > ОУН, Харківський авіаційний інститут > ХАІ), до перших складів слів із словосполучення (державна промисловість > держпром, народний депутат > нардеп, профспілковий комітет > профком), часткове скорочування (літературний редактор > літредактор, обласна рада > облрада, педагогічне училище > педучилище); скорочування слів до початкових частин (спеціаліст > спец, фанат > фан); поєднання різних типів скорочування (Харківська електростанція > ЕСХар [есхар], спеціальне професійно-технічне училище > спецПТУ). В українській лінгвістичній традиції абревіацію виззначають як окремий спосіб словотворення, проте абревіатури здебільшого не мають статусу слова і з’явилися не внаслідок словотвірних операцій.

Література

  1. Алексеев Д. И. Сокращенные слова в русском языке. Саратов, 1979.
  2. Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. Київ, 1984.
  3. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. Київ, 1999.
  4. Нелюба А. Явища економії в словотвірній номінації української мови. Харків, 2007.
  5. Климович С. М. Структурно-семантичні типи аброутворень в українській мові. Херсон, 2008

Автор ВУЕ