ВIЗИТНА КАРТКА НА ВУЛИЦI: ЧОМУ ПРИМУСОВО ВИСЕЛИЛИ КИЇВСЬКЕ «ЕНЦИКЛОПЕДИЧНЕ ВИДАВНИЦТВО»

Універсальні та галузеві енциклопедії, створені й видані в Україні у різний час, становлять не лише історичну та джерелознавчу цінність, а й залишаються актуальними в науковому та інформаційному плані.
За роки незалежності лише у 2016 році світ побачив перший том «Великої Української Енциклопедії» (ВУЕ) — універсальної національної енциклопедії, багатотомне видання якої (в паперовій та електронній версіях) розраховане на період до 2026 року.
Опікується цією надважливою справою, яка є візитною карткою будь-якої розвиненої країни, — Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», директора якої обрав у квiтнi на конкурсній основі трудовий колектив згідно з постановою Кабміну від 16 грудня 2016 року.
Проте вже 27 квiтня вiдбулося фактично рейдерське захоплення примiщення: виламали дверi й увiрвалися до будiвлi представники громадського об’єднання при КМДА та держвиконавцi.
Наразi працiвники державної наукової установи залишилися на вулицi…
Три підготовлені до друку томи були знищені

«Спершу було дві спроби видання УРЕ: перша редакція — започаткована в 1927 році, а в 1934-му, через згортання українізації, була вже й закрита — жодного тому тоді не було видано (тоді цим проектом керував Микола Скрипник), — розповідає Сергій Гірік (ст. науковий співробітник відділу соціогуманітарних наук видавництва).

— Оскільки задум не був реалізований, то три підготовлені до друку томи були знищені й жодних матеріалів до них не збереглося (про це було ґрунтовне дослідження Михайла Фельбаба). Все «заглохло», й лише після Другої світової війни (наприкінці 1940-х років) була друга спроба, яка не пішла далі видання окремих документів про те, що буде підготовка УРЕ».

Лише наприкінці 1950-х років було започатковано видання, яке врешті було реалізоване.

Саме тоді було створено спеціалізоване видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» і його директором було призначено Миколу Бажана.

Він очолював видавництво понад 20 років, аж до своєї смерті, у 1983 році.

За його керівництва світ побачив низку як енциклопедичних, так і наукових недовідкових книг, зокрема, шеститомник «Історія українського мистецтва», а також два видання «Української радянської енциклопедії».

Перша УРЕ ви­йшла у 17 томах: започатковано видання було у 1956 році, і хоча «первісток» побачив свiт лише у 1961 році, проте до кінця 1960-х усі томи надрукували.

Друге видання УРЕ 1980-х років хоч і складалося «лише» з 12 томів, проте кількість статей там була більшою.

Варто зазначити, що перше видання УРЕ за науковим рівнем було цікавішим і якіснішим, бо його творила «зоряна команда»: наприклад, із фольклористики писав статті Максим Рильський, літературознавства — Павло Тичина та Олександр Білецький, мово­знавства — Леонід Булаховський.

До речі, в архіві установи зберігаються матеріали, що передували появі першої 17-томної енциклопедії: рукописи; машинописні тексти, які кілька разів набиралися; редакційні примірники статей тощо.

Головною редакцією УРЕ також була видана перша «Енциклопедія кібернетики» в двох томах у 1973 році за редакцією Віктора Глушкова (засновника й директора Інституту кібернетики).

«Після 1980-х років великих універсальних енциклопедичних проектів в Україні не видавалося, — продовжує розповідь кандидат історичних наук. — У 1990-х роках видавництво «Українська енциклопедія ім. М. Бажана» робило спроби почати видання «Малої національної енциклопедії» в 10-15 томах, але далі проектів це не пішло через брак фінансування. Але були спільні видання деяких профільних енциклопедій: наприклад, на початку 1990-х — видано три томи (хоча планувалося п’ять) «Української літературної енциклопедії».

Щоправда, є проект сучасної України — багатотомник, який видає Інститут енциклопедичних досліджень НАУ, але там інша концепція, бо вони прив’язані винятково до ХХ-ХХІ століть (у них інший підхід, вони не охоплюють, на­приклад, стародавню історію та інші країни).

А наша «Велика Українська Енциклопедія» — універсальна національна енциклопедія, і хоч україніка представлена дуже широко, але достатньо широко представлено й усі інші країни».
Перша тисяча

У 2016 році вийшов перший том ВУЕ (підготовка якого тривала три роки), але як мінімум тридцятитомне видання в паперовій та електронній версіях розраховане на період до 2026 року.

Цей «первісток» вийшов накладом у 1000 примірників за програмою «Українська книга» (державою було виділено 480 тис. грн.), які «розійшлися» винятково по бібліотеках, які були в переліку Держкомтелерадіо.

У підготовці, написанні статей першого тому взяли участь не лише науковці «Енциклопедичного видавництва», а й величезна команда з понад 300 провідних науковців з усієї України, яких було долучено до співпраці: в том ВУЕ увійшло близько 1700 статей, що охоплюють літери «А—Акц», та близько 1000 кольорових ілюстрацій (фото, малюнків, схем, таблиць, діаграм, понад 35 мап), що розміщується на 592 сторінках книги.

Щодо будівлі, в якій донедавна працювали науковці, історик Сергій Гірік додав:

«Побудовано чотириповерховий будинок у другій половині ХІХ ст.: до революції тут мiстилися «Вищі жіночі курси», а в 1950-ті роки — оселилося видавництво «Українська радянська енциклопедія». У 2013 році, згідно з указом Президента, було засновано Державну наукову установу «Енциклопедичне видавництво», яка стала правонаступницею попередніх — змінився профіль: формально були видавництвом, а тепер стали науковою установою».

У штатi — близько трьох десяткiв співробітникiв, які займали другий та третій поверхи, а у підвальному приміщенні розміщено архів установи. Коли ж створювалася в радянські часи УРЕ — співробітників було на… порядок більше!
Те, що відбувається у підвалі, краще не бачити

«…І це не дуже добре, що архів зберігається в підвалі, — розповiдає Андрій Тищенко (науковий співробітник бібліографічного відділу). — Адже наш архів містить не лише статті, а й фотографії, негативи, слайди, унікальні (особливо рослин) малюнки художників. Це є документальні свідоцтва енциклопедичної історії ще «тієї» України. Але наша будівля в поганому стані, а те, що відбувається в підвалі, — краще не бачити.

Стелажі вже «трохи» попадали, через те, що дуже велика вологість, яку набирає папір, особливо влітку. У підвалі з архівами немає опалення ще з 1990-х років, а в приміщеннях, в яких безпосередньо ми працюємо, — з 2013 року.Хотів би акцентувати увагу на архівних документах, адже вони хоч і не належать до національного архівного фонду, але ж мають культурну цінність для України. Бо дуже багато авторів, які були дописувачами УРЕ, — відомі люди: Павло Тичина, Дмитро Павличко, Микола Бажан i багато інших. Архів дуже великий».
Люди, які тут працюють, фактично здійснюють подвиг

«У цій будівлі зберігається історія української енциклопедистики, історія розвитку й становлення України як культурної й наукової одиниці, — додає Ярослава Межжеріна (науковий співробітник відділу природничих наук, автор багатьох шкільних книжок із біології).

— І люди, які тут де-юре працюють, фактично здійснюють подвиг. У нас украй низькі зарплати: до нещодавнього підвищення «мінімалки», наприклад, редактор у нас отримував 1700 гривень — людина, яка практично цілодобово працює, адже «веде» повний набір термінів, статей, які входять в енциклопедію. Люди тут працюють не за гроші, а за ідею — це колектив ентузіастів, які розвивають енциклопедистику. Держава повинна мати гімн, прапор, герб, і якщо це європейська держава, де розвинені наука і культура, вона просто не може не мати ще й своєї енциклопедії.

Втрачаються «наші» архіви, й ми дуже за це переживаємо. Нам особливо важко було працювати взимку (без опалення), адже в цю пору наша професійна хвороба — запалення легень. Ми дуже потребуємо державної підтримки. Зрозуміло, що лише самі ми не можемо писати статті до ВУЕ, нам потрібно залучати авторів, але це ми можемо робити лише на безплатній основі, бо нам не дають фінансування на авторські гонорари.

Ми приходимо в наукові інститути й пропонуємо писати статті в енциклопедію, а нам відповідають: «А що ми за це отримаємо?». А отримати вони можуть лише… славу, але ж не всі такі ентузіасти, як ми, й люди, як правило, відмовляються. Тим затребуваним ученим, котрі у своїй науковій галузі чогось досягли, треба платити високі гонорари».

Крім того, в держустанові не укомплектований штат працівників — відповідно, багато неперекритих розділів, за відсутністю нормального фінансування.

Наприклад, у відділі природничих наук пані Ярослава залишилася фактично одна. І всі біди — через відсутність належної державної підтримки.

Колектив науковців нещодавно випустив «Словник», це фактично путівник, адже там перелік термінів, які ведуть до майбутньої багатотомної ВУЕ.

Також їхніми зусиллями вийшли друком методичні рекомендації на наукових засадах з написання енциклопедії й чотири тематичні словники.

Ще нещодавно відбувалося постійне «зависання» в повітрі: у попередні роки «зверху» керівнику видавництва Аллі Киридан продовжували контракт щоразу на два, три, максимум шість місяців.
Тільки громадою цей проект «витягнути» буде важко

Продовжує спілкування Ал­ла Киридон (доктор історичних наук), яку одноголосно своїм керівником вибрали наукові працівники під час відкритого конкурсу:

«Проект зi створення ВУЕ — державної ваги, адже працює на іміджеві характеристики країни, це візитка держави. До речі, ми маємо чудову бібліотеку, але не маємо права нею користуватися, вона «законсервована» на третьому поверсі й нам не передана, через колізію 2013 року під час зміни форми власності. Крім названих колегами проблем, ми маємо ще й проблему з орендою приміщення, через ліквідацію попередньої структури».

Якщо всі негаразди спробувати диференціювати, то перша група буде пов’язана з проблемами організаційного життя в установі, на яку покладається основна робота з підготовки ВУЕ.

Колектив не міг спокійно працювати: не раз доходило фактично до рейдерських захватiв будівлі — це набувало трагічних для співробітників установи «обертів», адже доводилося витрачати час не на те, що треба.

Взимку на роботі люди виживали завдяки обігрівачам (не говорячи вже, що це додаткова електроенергія й, відповідно, витрати).

А друга складова, пріоритетна для науковців «Енциклопедичного видавництва», — це якісне наповнення продукту (підготовка тек­стів). Колектив дуже дякує усім, хто долучився до роботи за ідею, за імідж України й на безоплатній основі надавав свої статті — свій інтелектуальний продукт.

«Ми вдячні Міністерству освіти, завдяки заклику якого зараз до нас активно долучаються викладачі вишів. У цілому проект дуже цікавий і перспективний, він є нашою інформаційною зброєю. Я звертаюся до спонсорів, які би допомогли зробити додатковий наклад першого тому. Адже незважаючи на війну на сході й суцільну кризу — Україна працює, мислить, і це мислення в інтелектуальному утворенні концентрується в універсальній енциклопедії.

Спершу планувався 30-томник ВУЕ, але томів, мабуть, буде більше. Родзинкою проекту є й те, що буде ще електронна версія, зокрема, перший том можна буде вже читати в інтернеті за півроку. Е-версія буде ширша й мобільніша, адже в ній розміщуватимуться й ті статті, які не потраплять до друкованої версії. Найближчим часом буде вестися робота в «горизонтальном» вимірі: авторам даватиметься весь перелік «гасел» й інформація (статті) не в алфавітному порядку буде нарощуватися i згодом видаватися. Якщо будуть «зайві» кошти, то є плани трохи змінити макет», — резюмувала Алла Миколаївна.

Усi плани можна буде реалiзувати лише за умови, якщо видавництво повернеться у своє примiщення.

ДО РЕЧІ

Сторічні аналоги…

Чи варто в умовах тяжкої ситуації на сході України, в умовах війни та кризи взагалі говорити про універсальну українську енциклопедію? Мабуть, варто!

Нагадаємо, що наприкінці ХІХ ст. з’явилася ідея створити видання, в якому концентруватимуться знання про Україну.

Тож інтелектуальні кола (українські за духом) вирішили над цим продуктом працювати. 100 років тому, під час Першої світової війни, узалежненого існування українських земель у складі двох імперій, українство все ж спромоглося на видання першої модерної української енциклопедії.

Ідеться про працю «Украинский народ в его прошлом и настоящем».

Підготовча робота над цією енциклопедією розпочалася в 1909—1911 роках у середовищі петербурзької української діаспори та серед російських учених, прихильних до української справи.

І хоча робочою мовою було визначено російську, сама назва проекту декларувала його українську спрямованість.

Власне, сама підготовча робота того видання перших томів тривала кілька років і завершилася зі значним запізненням.

Замість листопада 1912 року перший том ви­йшов лише в 1914 році. Сучасники відзначають цілу низку причин таких затримок — передусім економічних та організаційних.

Зокрема, суперечка з видавництвом «Гранат», необхідність узгодження різних фрагментів тексту в цензурі, недостатність фінансування — усе це пригальмовувало роботу.

Однак не можна оминути й суб’єктивні чинники, на яких наголошує у своїх листах письменник Петро Стебницький.

Особливо він звинувачує інтелігенцію, ту верству, яка мала б докладати всіх зусиль до просвітлення нації, а натомість не спроможна навіть виконати свої особисті зобов’язання.

Відтак він наголошує, що не лише перепони з боку царської адміністрації гальмували процес видання енциклопедії, а більшою мірою безвідповідальність самих українських авторів була цьому виною.

Але попри всі складнощі у 1918 році вийшов і другий том енциклопедичного видання із запланованих чотирьох.

Тарас Здоровило. Газета “Україна молода”  від 24 травня 2017. На веб сайті: http://umoloda.kiev.ua/number/3163/188/111911/

ВIЗИТНА КАРТКА НА ВУЛИЦI: ЧОМУ ПРИМУСОВО ВИСЕЛИЛИ КИЇВСЬКЕ «ЕНЦИКЛОПЕДИЧНЕ ВИДАВНИЦТВО»